Шевченків світ у буянні фарб, сплетінні ліній
Тарас Григорович Шевченко - видатний український письменник і поет, чия творчість зробила його ні багато ні мало, а символом українського народу і однією з головних колон, на якій тримається вся наша українська культура. Так, всі ми з вами ще зі шкільної лави добре знаємо Шевченка саме як письменника, поета, і ось трошки призабули про те, що Тарас Григорович був не тільки геніальним письменником, але й не менш геніальним художником. Художня спадщина Тараса величезна - збереглося 835 творів, картин, портретів, гравюр на різні теми, написаних протягом різних періодів життя великого Кобзаря. Ще понад 270 творів, на жаль, вважаються втраченими. У сьогоднішній статті я маю намір познайомити вас із цією значно менш освітленою стороною творчості видатного українця, познайомити вас із Шевченком - художником.
Тяга до живопису та малювання виявлялася у Шевченка вже в ранні роки життя. Ще зовсім маленьким Тарас любив розписувати крейдою стіни будинку, стіл, лавки різними дивними химерними візерунками, також із задоволенням малював людей, тварин, пейзажі. Якось намалював п’яного дяка Богорського, у якого перебував на вихованні з 13 років, після смерті своїх батьків. Дяк образився на свій портрет і покарав юного художника. Згодом Шевченко тікає від дяка-самодура, а оскільки тяга до живопису перетворилася на невгасиму пристрасть, Тарас цілеспрямовано шукає в навколишніх селах учителя-художника. І знаходить. Спочатку стає учнем диякона Єфремова, а потім навчається живопису ще у багатьох різних майстрів.
У 1828 році Шевченко стає слугою Павла Енгельгардта, багатого росіянина дворянського походження. Енгельгардти були тогочасними олігархами, адже їхня сім’я входила до четвірки найбагатших українських родин. Павло Енгельгардт запримітив талановитого юнака і вирішив зробити з нього свого придворного живописця (тоді це було модно). Спершу взяв його з собою в подорож у Вільно, де Шевченко, ймовірно, навчався у професора малювання Вільнінського університету Рустемеса.
«Погруддя жінки» - одна з картин того періоду, написана простим олівцем у 1830 році; Тарасу тоді було всього 16 років. Можливо, ця красива мрійлива панянка на картині була однією з його муз, як знати ...
І портрет Павла Енгельгардта, зроблений аквареллю в 1833 році.
У 1831 році Енгельгардт разом з Шевченком переїжджає до Санкт-Петербурга, тодішню художню та культурну Мекку Російської імперії. У Петербурзі талановитого хлопця помічають видатні російські художники Карл Брюллов та Василь Жуковський, які спільними зусиллями викуповують Тараса з кріпацтва і сприяють його вступу до Петербурзької Академії мистецтв, а Карл Брюллов стає вчителем і наставником юного художника.
У майстерні Карла Брюллова відбувається його подальше художнє формування. У цей період Тарас знайомиться з творчістю відомих майстрів світового живопису: Рембрандтом, Рубенсом, Ван Дейком, Веласкесом. А його заповітною мрією, якій так і не вдалося здійснитися, було відвідати Італію і познайомитися з великим італійським мистецтвом епохи Ренесансу. Шевченко закінчує Академію мистецтв одним із кращих студентів, а його художні твори отримують різні премії та винагороди.
«Катерина» - одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олією у 1840 році. Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які, наче хвилі, вирували в його серці. Босонога дівчина в центрі картини символізує страждання українського народу; російський солдат на коні - самодержавну російську монархію, яка пригнічує Україну; селянин, який сидить на землі (чимось схожий на козака Мамая), уособлює собою вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує як літературну, так і художню творчість Тараса.
Картина «Циганка ворожить українській дівчині» написана в 1841 році, тут теж простежується схожий сюжет, а українська дівчина символізує не що інше, а саму Україну.
У 1843 році Тарас залишає Петербург і відправляється у свою подорож Україною, під час якої малює ряд красивих українських пейзажів, наприклад, «Костьол у Києві» (1846 рік).
У 1847 році Шевченко отримав замовлення написати портрет молодої княгині Катерини Кейкаутової. Ніжна молода жінка, яка страждала від деспотизму чоловіка, викликала співчуття і симпатію художника. Уже закінчивши свій портрет, він довго її згадував і навіть передбачив у повісті «Княгиня», написаній вже на засланні, її швидку смерть. Цей образ був його останнім згадуванням про свободу - при поверненні з маєтку князя його вже чекали жандарми, у яких був наказ заарештувати Шевченка за активну участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, створеного для боротьби проти кріпацтва. Вирок був єзуїтським, Шевченка віддано у солдати із забороною писати та малювати.
10 років провів Шевченко на засланні: спочатку в Орській фортеці, потім у Новопетровському форті, і тільки у 1857 році, слідом за смертю російського царя Миколи Першого, завдяки енергійним клопотанням його друзів у Петербурзі він отримав довгоочікуване помилування. Саме в ці важкі роки мистецтво Шевченка-художника досягає незвичайної глибини; забарвлене особистими стражданнями, воно ще більше починає звертатися до вічних тем.
Одна з його кращих картин пейзажного напрямку - «Пожежа в степу» написана у 1848 році під час степового переходу з Орська до Аральського моря, коли Шевченко став очевидцем дивного вражаючого видовища - гігантського полум’я від підпаленої казахами сухої трави.
Але не менше полум’я горіло в душі легендарного Кобзаря, який залишив нам у спадок свої чудові художні та літературні твори, які надихають і надихатимуть ще не одне покоління українців.
Лілія Геннадіївна Романова, учитель початкових класів ЗОШ № 11
